Андрусь Горват
Андрій Іванович Горват | ||||
---|---|---|---|---|
біл. Андрэй Іванавіч Горват | ||||
Ім'я при народженні | біл. Андрэй Іванавіч Горват | |||
Псевдонім | Андрусь Горват | |||
Народився | 1983 Мінськ, Білоруська РСР, СРСР | |||
Громадянство | СРСР Білорусь | |||
Національність | білорус | |||
Діяльність | письменник журналіст актор театру громадський діяч | |||
Сфера роботи | література[1] і публіцистика[1] | |||
Alma mater | факультет журналістики БДУ | |||
Мова творів | білоруська | |||
Роки активності | 2017 — сьогодення | |||
Magnum opus | «Радзіва Прудок» | |||
Батько | Іван Горват | |||
Нагороди | «Дебют» (2017) «Золота літера» (2017) | |||
| ||||
Андрусь Горват у Вікісховищі | ||||
Горват Андрій Іванович (біл. Горват Андрэй Іванавіч), також відомий як Андрусь Горват (біл. Андрусь Горват; нар. 1983[2], Мінськ) — білоруський письменник і журналіст, найбільш відомий своєю книгою «Радзіва Прудок».
Андрій Горват народився 1983 року в місті Мінськ. У 2006 році закінчив факультет журналістики Білоруського державного університету.
З осені 2013 по березень 2015 року працював двірником Національного академічного театру імені Янки Купали[3]. Згодом переїхав до села Прудок, що на Поліссі. За життя в селі активно писав дописи на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook. Саме ті дописи стали основою для його книги «Радзіва Прудок»[4].
У 2016 році зібрав 5290 білоруських рублів з пожертв 364 осіб через сайт Талака на видання книги, яку він писав 3 роки (з 2014 року). Книга видавалася неодноразово, а загальний наклад сягнув понад 7 тисяч примірників. Після публікації книги він видалив свій обліковий запис у Facebook.
На початку 2018 року актори театру Роман Подоляко й Михайло Зуй зняли за мотивами книги короткометражний фільм. 16 травня того ж року в театрі імені Янки Купали відбулася прем'єра спектаклю «Радзіва Прудок»[4]. Режисером вистави став Роман Подоляко. Роль Андрія виконав Михайло Зуй, також взяли участь Світлана Анікей і Дмитро Єсенович[5]. Перші шоу були розпродані, а квитки на п'ять червневих вистав розкупили за шість годин після початку продажу.
У грудні 2018 року в книгарнях з'явилася друга книга Андруся Горвата — «Прем'єра» («Прэм'ера»), в якій він названий Андрієм Горватом. До виходу твору автор не планував автограф-сесій чи інших подібних заходів[6].
У листопаді 2020 року разом з Петром Кузнєцовим та Олександром Барановим придбав на аукціоні садибу Горватів у Наровлі[7]. Найближчим часом планувалося його часткова консервація та протиаварійні роботи.
- Премія «Дебют» (2017) за книгу «Радзіва Прудок»
- Премія «Золота літера» (2017) за книгу «Радзіва Прудок»
- Шортлист літературної премії імені Єжи Ґедройця (2017) за книгу «Радзіва Прудок»
- 2016 — Радзіва Прудок: щоденник
- 2018 — Прем'єра: оповідання
-
Польський театр у Бидгощі. Вистава «Радзіва Прудок».
- ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Андрусь Горват. Матка. Апавяданне. Наша Ніва (біл.). 5 березня 2016. Процитовано 27 травня 2022.
- ↑ Касперович, Любовь (17 березня 2017). "Быць дворнікам — большае геройства, чым быць пісьменнікам". Горват о Купаловском и жизни в деревне. TUT.BY (рос.). Архів оригіналу за 30 березня 2017. Процитовано 28 травня 2022.
- ↑ а б «Купаловцы» покажут спектакль, на который в Минске невозможно было купить билеты. Зеркало (рос.). 22 грудня 2021. Процитовано 28 травня 2022.
- ↑ Прэм’ера “Радзіва “Прудок” – 16 і 17 мая на Камернай сцэне. Тэатр Янкі Купалы (біл.). 1 квітня 2017. Процитовано 28 травня 2022.
- ↑ В обстановке строгой секретности. Увидела свет вторая книга Горвата. Наша Ніва (рос.). 23 грудня 2018. Процитовано 28 травня 2022.
- ↑ Рудь, Андрей (8 грудня 2020). Стало известно, кто купил наровлянский дворец Горватов. Это писатель Андрей Горват. Onliner (рос.). Процитовано 28 травня 2022.
- 32-гадовы мінчук пераехаў жыць у дзедаву хату ў глухім Палессі.
- Калита И. Возврат к «корням» — дорога в будущее. «Радио ‹Прудок›» — новое слово в современной беларусской литературе. Opera Slavica XXVIII. — 2018. — 3. — с. 33—44. DOI: 10.5817/OS2018-3-3
- Калита И. Состоялась ли Премьера? Opera Slavica XXIX. — 2019. — 3. — с. 33—42. DOI: 10.5817/OS2019-3-4